Чому класичні ігри не потребують покращення

Сьогодні мені поставили запитання про гру «Навколосвітня подорож». Питання стосувалося того, чи можна покращити гру. Зокрема, пропонувалося на ігровому полі вказувати більше інформації про місця, в яких «зупиняються» гравці.

Перш за все, я згоден, що за грою «Навколосвітня подорож» дуже зручно вивчати географію Землі, а разом з нею — культуру, флору та фауну. Але вносити зміни в гру з метою покращення я не вважаю потрібним. І ось чому.

Чому не варто змінювати зображення

По-перше, принципово покращити зображення, яке лежить в основі гри, не вдасться. Адже гра сама є цим зображенням. Якщо постане питання про зміну зображення, то це вже буде нова гра.

По-друге, якщо говорити про додавання інформації про те місце, де зупинився гравець, то, думаю, це можна реалізувати через розміщення поверх зображення гри текстових полів з якоюсь інформацією в них.

Яку інформацію розміщати в цих текстових полях? Це навіть не важливо. Важливо враховувати те, що як тільки ми розмістимо хоч якусь інформацію в текстовому полі біля якогось об’єкта на карті, то одразу з’являться незадоволені, які висловлять претензії до повноти інформації, про її достовірність, про важливість або про її цінність з корисністю. Знову ж таки, це буде вже інша гра.

У тій версії гри, якою вона є зараз, дитина знайомиться з картою світу. Метою гри не є вивчення географії, культури, флори та фауни окремих частин Світу. Гра просто знайомить, натякає, інтригує та мотивує. Якщо дитина зацікавиться географією, то така дитина обов’язково захоче дізнатися більше, про що обов’язково поставить до відома своїх батьків. Батькам лише потрібно слідкувати за мотивацією дитини і вчасно підхоплювати бажання дитини.

Роль батька як викладача

Також можна трохи ускладнити сам процес гри. Але ускладнення буде — для батьків, які зацікавлені в розвитку своєї дитини. Я от що пропоную. В ході гри ви, як батько, будете не просто слідкувати за черговістю кидання кубика і не лише емоційно реагувати на умовні знаки, потрапляючи на які гравці «уповільнюють або прискорюють» хід. Зацікавлені в освіті своїх дітей батьки можуть взяти на себе функції викладача. Виражатися це буде в тому, що коли ваша дитина опиняється, скажімо, у берегів Аргентини, ви, як викладач, робите маленьку паузу в грі і розповідаєте своїй дитині про Аргентину. Зверніть увагу, що при цьому ви дитині розкажете саме те, що вважатимете потрібним.

Я не вважаю, що ви зобов’язані готуватися до кожної гри і ніч наперед просидіти за підручником географії. Це занадто. Ви можете розповісти своїй дитині хоча б те, що ви вже знаєте. Цього буде достатньо. Можливо, не достатньо, щоб відповісти на всі питання дитини, але достатньо для того, щоб подати приклад людини, яка знає географію, флору, фауну і, не виключаю, історію нашого світу. Думаю, навчання дитини у формі показу особистого прикладу матиме вищий педагогічний ефект, ніж банальне прочитання написів на картинках, які написав чужий дядько.

Підсумок

Мені здається, що ігри «Подорож» досконалі в тому стані, в якому вони є зараз, а тому доопрацювання або ускладнення я вважаю зайвими. Хоча, безсумнівно, меж для досконалості немає і бути не може.

Бажаю, щоб ігри приносили вам, вашим дітям і всій вашій сім’ї багато задоволення.