Жовтий маршрут: Таємниця зниклих годинників капітана Чернова

Капітан Георгій Павлович Чернов уже двадцять років бороздив моря й океани, але ще ніколи його так не хвилювало одне маленьке непорозуміння. У Гельсінкі, під час екскурсії в Тампере, він виявив, що його улюблені іменні годинники зникли. Ті самі, що він отримав у день випуску з морського училища. Гравіювання на кришці — «Г.П. Чернову — за вірність морю» — була для нього священною.

Георгій Павлович не міг повірити в просту втрату. Він згадав, що напередодні хтось блукав по його каюті, і з тих пір його підозри не давали йому спокою. Винуватець мав перебувати на борту, і капітан вирішив його знайти.

Тривожні підозри

Час ішов, і корабель минув Азорські острови, де екіпаж поповнював запаси продовольства. Лазурні води Атлантики, що тонули в густому тумані, надавали місцю особливої таємничості. Капітан уважно стежив за командою. Першими під підозру потрапили молоді матроси, але їхні чесні обличчя й важка робота говорили самі за себе.

На островах Зеленого Мису Чернов звернув увагу на штурмана Клімова, який надто вже нервував при кожній згадці про годинники. Величні пальми, колоніальні фасади Праї та безкрайнє синє небо створювали контраст тривожним думкам капітана. «Чи не міг він узяти їх випадково?» — думав капітан. Але коли в Магеллановій протоці корабель потрапив у жорстокий шторм, а Клімов із ризиком для життя врятував рульового, підозри відпали. Такий чоловік не міг украсти.

Невдовзі команда зіткнулася з ще одним випробуванням — їхнє судно наткнулося на кита й дрейфувало кілька днів. Південний Тихий океан був безмятежним і небезпечним водночас. Поки матроси лагодили пошкодження, капітан не припиняв пошуки, але розгадка вислизала. На острові Пасхи, серед загадкових статуй моаї, увагу Чернова привернув механік Лебедєв — він вічно возився з якимось загадковим обладнанням. Однак, з’ясувалося, що він лише готував камери для кінозйомок стародавніх статуй.

Розв’язка в Лондоні

Подорож тривала: Острови Кука з їхніми смарагдовими лагунами, берег Маклая, загорнутий вічнозеленими джунглями, і бурхливий Веллінгтон… В Антарктиді капітан навіть обговорював зникнення з радянськими моряками, але й вони нічого не знали. Випадково чи ні, але після розмови з ними він раптом згадав: а чи перевіряв він усі закутки своєї каюти?

Коли корабель досягнув Лондона, де сірий Тауер височів над Темзою, капітан вирішив остаточно розібратися з цією справою. Поки команда звіряла астрономічні прилади в Гринвічській обсерваторії, він провів ретельний огляд каюти. І що ж? Годинники знайшлися! Вони опинилися в глибині шухляди столу, завалені картами й журналами.

Георгій Павлович усміхнувся. Стільки днів він підозрював усіх, окрім самого себе! З почуттям полегшення він знову надіяв свої годинники. Тепер вони стали для нього не лише символом вірності морю, але й нагадуванням про те, що іноді відповідь знаходиться прямо перед очима.

Запрошення

Хочете пройти шлях капітана й відчути дух морських пригод? Вирушайте в подорож жовтим маршрутом із настільною грою «По морях і океанам»! Хто знає, які загадки чекають саме на вас?