Зигзаг спіралі

Буду чесний. Розповім про дві ігри з моєї колекції з одинадцяти настільних ігор часів СРСР. Ви запитаєте, в чому ж чесність. Розповім докладніше.

Ми з моїм молодшим сином серйозно підійшли до завдання дослідження настільних ігор, які продаємо. Що ми зробили? Ми просто взяли і пограли у всі ігри, які у нас є. І що я вам скажу? Дві ігри, про які я зараз буду розповідати, були найнуднішими.

Знаєте, з чого дня мене особисто почалася нудність цих ігор? З їхніх назв! Ось, уявіть. У вас, як у продавця, є два товари. Вони дуже схожі. Скажімо, ви продаєте зимові чобітки. До одних чобітків пришитий шильдик синіми нитками, а до інших шильдик пришитий червоними нитками. Але постачальник ці дві моделі позиціонує, як різні моделі. Чим вони відрізняються ще крім кольору ниток — не зрозуміло. Але вам у прайсі потрібно вказати ці дві пари як різні.

І ось ви сидите і думаєте. Задача тривіальна: всього-то внести модель взуття до переліку товару. Але як кожну з товарних позицій назвати?

Я мучився над назвою для цих ігор кілька днів. Справа в тому, що журнал «Веселі картинки», який їх випустив, назвав їх просто і однаково «Гра-лічилка». Уявляєте? Дві різні ігри названі однаково «Гра-лічилка»! Ні, щоб одну назвати якось «По купинах, по ярах», а другу «Йшов загін по березі». Ні! Дві ігри з однаковою назвою «Гра-лічилка». Ну, як так можна?

І що тут лічити? Кількість кроків лічити? Тоді всі попередні ігри, в яких потрібно кидати кубик і ходити фішкою, теж можна і потрібно назвати «Гра-лічилка». Але не назвали ж! Як можна гру назвати просто «Гра»?

Ну, уявіть, що вас батьки назвали не «Петя» або «Аня», а «хлопчик» або «дівчинка». Немає жодної ідентичності та унікальності! Адже вам ім’я дають не для того, щоб вам приємно було, а для того, щоб вас люди з натовпу інших людей виділити змогли.

Задачку я вирішив зрештою. Після того. як ми пограли з сином у ці ігри, я побачив, у чому одна не схожа на другу гру-лічилку. Різниця — у траєкторії руху по ігровому полю. В одній гравці рухаються як би зигзагами, а в другій — по спіралі. Тому, першу гру я назвав «Зигзаг». І якщо ви придивитеся і порівняєте з другою грою-лічилкою «Спіраль», то зрозумієте, про що я говорю.

Не вклав творець гри в гру душу! Не вклав! Ось до художника Євгенія Мілютки претензій немає. Гра намальована класно! Весело! Віршики до ілюстрацій приписані теж веселі! Але той дядько, який відповідав за випуск гри на ринок, явно схалтурив. Якось навіть соромно за таке безвідповідальне ставлення до продукту, споживачами якого будуть діти. Навіть імені унікального іграм не дав! Напевно, відтого і ігри вийшли так собі. Нудні. Просто кидаєш кубик і ходиш. Немає того накалу пристрастей і немає тих пригод, які є, для прикладу, в іграх «Весела подорож» або «З ранку до вечора».

Отже, пропоную вашій увазі гру «Зигзаг» тільки тому, що вона в мене є. А так вона мені самому не сподобалася. Втім, це й не дивно. У моєму віці хлопці цікавляться вже зовсім іншими іграми, і це вже зовсім інша історія. А дитині ігри «Зигзаг» і «Спіраль» можуть сподобатися. Треба пробувати, як кажуть.